Нездатність Сенату просунути CLARITY Act не змінила чинні для охоплених американських криптобізнесів вимоги щодо ідентифікації клієнтів, протидії відмиванню коштів, санкційного комплаєнсу та звітування про підозрілу активність.
Керівник глобального напряму цифрових активів і банків-спонсорів у Prove Фернандо Кастельянос повідомив crypto.news, що законопроєкт стосувався переважно ринкової структури й не замінив би вимоги Закону про банківську таємницю, уже покладені на охоплені криптобізнеси.
За словами Кастельяноса, вимоги щодо ідентифікації клієнтів, перевірки бенефіціарного володіння, санкційного скринінгу, AML-контролю та моніторингу підозрілої активності залишаються чинними. Криптокомпанії також повинні й надалі подавати обов’язкові звіти, коли їхні системи виявляють активність, що відповідає застосовним стандартам звітності.
«Невдале голосування не змінює комплаєнс-зобов’язань, які вже застосовуються до охоплених криптобізнесів», — сказав Кастельянос.
«Законодавство про ринкову структуру ніколи не мало витіснити Закон про банківську таємницю; воно мало лише уточнити, який саме регулятор стоїть над ним».
15 вересня Сенат відхилив клотурну пропозицію щодо переходу до розгляду H.R. 3633 — версії Палати представників законопроєкту Digital Asset Market Clarity Act. Невдале процедурне голосування набрало 49 голосів «за» і 50 «проти», тобто ініціативі не вистачило 11 голосів до необхідних 60 для відкриття дебатів.
Цей результат не був остаточним голосуванням по самому законопроєкту. Сім сенаторів-демократів, які виступили проти клотуру, згодом назвали підсумок «не кінцем» і заявили, що залишаються відданими двопартійним переговорам. Другого голосування поки не призначено, хоча ці семеро демократів поновили перемовини на тлі того, як законодавці продовжують сперечатися щодо етичних положень, які стосуються виборних посадовців та їхніх інтересів у цифрових активах.
Поки доля законопроєкту залишається невизначеною, Кастельянос наголосив, що переміщення коштів через блокчейн-мережі не скасовує потреби визначати, хто контролює рахунок або стоїть за транзакцією. Швидший розрахунок і транзакції, які важко скасувати, залишають компаніям менше часу на виявлення ймовірного шахрайства або незаконної активності.
«Якщо вже на те пішло, це лише підвищує планку, — сказав він. — Оскільки стейблкоїни та інші цифрові активи роблять платежі швидшими й важчими для відкликання, вікно для виявлення проблеми стає меншим».
За словами Кастельяноса, компанії мають підтримувати перевірки ідентичності та ризику і після онбордингу, а не сприймати верифікацію як одноразовий крок. Зміни в поведінці акаунта, активності гаманця або шаблонах транзакцій можуть змінити ризиковий профіль наявного клієнта.
Коли банки-спонсори оцінюють криптокомпанію, за словами Кастельяноса, вони перевіряють механізми контролю в межах усього життєвого циклу клієнта і транзакцій. Такі перевірки зазвичай охоплюють верифікацію клієнтів і бізнесу, перевірку бенефіціарного володіння, санкційний скринінг, запобігання шахрайству, скринінг гаманців і моніторинг транзакцій.
Банки також шукають докази того, що кожен механізм контролю працює в реальних операційних умовах, а не покладаються лише на письмові політики комплаєнсу або тести, проведені до запуску. Кастельянос зазначив, що розрізнені інструменти можуть створювати сліпі зони, коли дані про ідентичність, гаманець і транзакції не потрапляють в один і той самий процес оцінки ризику.
«Банку потрібна впевненість, що ви знаєте, хто стоїть за акаунтом або гаманцем, і що ви побачите момент, коли цей ризиковий профіль зміниться».
У межах запропонованої моделі CLARITY федеральний нагляд було б поділено між Комісією з цінних паперів і бірж США та Комісією з торгівлі товарними ф’ючерсами. Такий поділ федерального нагляду передав би кваліфіковані цифрові товари та зареєстрованих посередників спотового ринку під контроль CFTC, зберігаючи за SEC повноваження щодо цінних паперів і пов’язаних із ними операцій.
Такий розподіл дав би відповідь на питання, який федеральний регулятор наглядає за певними активами та видами діяльності, але не скасував би окремі рівні комплаєнсу. Ліцензування переказу коштів на рівні штатів, федеральні санкційні правила та чинні зобов’язання для охоплених фінансових установ і надалі могли б застосовуватися залежно від послуг компанії та її клієнтів.
Для банків-спонсорів пов’язані механізми контролю допомагають визначити, чи рахунок або гаманець усе ще належить верифікованій стороні та чи відповідає подальша активність очікуваному використанню з боку клієнта. За словами Кастельяноса, компанії можуть зменшити тертя для легітимних користувачів, комбінуючи кілька ризикових сигналів, замість того щоб постійно просити клієнтів проходити ізольовані перевірки.
За словами Кастельяноса, верифікація для некастодіальних гаманців і децентралізованих фінансів не вимагає запису персональної інформації в публічний блокчейн. Компанії можуть проводити перевірки в точках, де регульовані структури вже взаємодіють із користувачами, включно з фіатними on-ramp і off-ramp сервісами, інтерфейсами застосунків та іншими точками доступу.
Зберігання імен, документів, що посвідчують особу, та інших чутливих записів поза публічними реєстрами допомагає уникнути розкриття інформації, яку згодом неможливо видалити. Регульовані компанії при цьому все одно можуть зберігати записи, необхідні для виконання їхніх зобов’язань, у контрольованих системах.
Кастельянос зазначив, що контрагентам також не потрібна кожна одиниця інформації, зібрана під час верифікації. Компанії може бути достатньо лише підтвердження того, що користувач пройшов перевірку особи, контролює заявлений гаманець або не фігурує в санкційних списках.
«Саме підтвердження твердження, а не передача базових даних, дозволяє компаніям виконувати свої зобов’язання, не розміщуючи персональну інформацію в блокчейні і не змушуючи відкрите програмне забезпечення діяти як традиційний посередник».
Такий підхід відокремлює open-source код протоколу від комплаєнс-обов’язків регульованих компаній, які використовують інтерфейси або платіжні рейки навколо нього. За словами Кастельяноса, мета полягає не в тому, щоб ставитися до кожного некастодіального гаманця як до банківського рахунку, а в тому, щоб забезпечити достатній обсяг верифікованої інформації навколо регульованої взаємодії для управління виявленими ризиками.
Пропозиція CLARITY порушувала пов’язані питання через винятки з реєстрації для деяких розробників DeFi-ПЗ, провайдерів гаманців і операторів валідаторів. Її нездатність просунутися далі означає, що компанії мають і надалі застосовувати чинне законодавство, поки Конгрес, SEC і CFTC розглядають, як децентралізовані сервіси вписуються у фінансові правила США.
Контроль ідентичності стає складнішим, коли ШІ-агент відкриває акаунт, торгує активами або ініціює платіж від імені фізичної чи юридичної особи. За словами Кастельяноса, установи повинні встановити, хто контролює агента, хто схвалив конкретну дію і що саме цьому програмному забезпеченню дозволено робити.
Кожне з цих питань вимагає окремої перевірки. Верифікація людини або бізнесу, що стоїть за агентом, забезпечує підзвітність, тоді як процес авторизації визначає, чи має агент дозвіл ініціювати транзакцію, яка перевіряється.
За словами Кастельяноса, такі повноваження мають бути обмеженими за обсягом, прив’язаними до певного періоду часу та придатними до відкликання. Установи повинні перевіряти дозвіл у момент здійснення транзакції, а не покладатися на схвалення, надане раніше, особливо коли програмне забезпечення може переміщувати кошти без нового людського втручання.
Питання стало ще актуальнішим, оскільки американські криптоплатформи додають інструменти для фінансів, керованих машинами. У червні запуск Coinbase for Agents дозволив авторизованим програмним агентам торгувати криптовалютою, керувати портфелями, здійснювати платежі та виконувати фінансові завдання через акаунти користувачів.
Coinbase повідомила, що користувачі можуть задавати правила для ребалансування портфеля, виконання угод і управління позиціями. Її протокол x402 також дозволяє агентам оплачувати дані, дослідження, API та обчислювальні сервіси без прямої участі людини в кожному платежі.
Для фінансових установ, які підтримують подібні сервіси, за словами Кастельяноса, авторизація має пов’язувати транзакцію з відповідальною фізичною або юридичною особою. У записі мають бути вказані принципал, агент, схвалена дія та обмеження, застосовані в момент ініціювання транзакції.
«Оскільки агенти починають взаємодіяти з фінансовими системами та автономно переміщувати кошти, потрібен чіткий, верифікований ланцюг, який поєднує людину, бізнес, агента і транзакцію», — сказав він.
Кастельянос зазначив, що установам доведеться перейти від одноразової верифікації клієнта до безперервної перевірки того, хто має повноваження діяти та чиї кошти або акаунт використовує ШІ-агент.
